Не зітре час пам'ять
Ось і закінчується літечко. На порозі осінь. Хвилюючий і для батьків, і для вчителів, і для учнів свято першого дзвінка, яке символізує початок нового трудового навчального року. Та, на жаль, не для всіх колективів це свято буде безхмарним . Для нашого колективу це свято з присмаком гіркоти.
Так уже повелося з давніх - давен, що учнівський, педагогічний колективи, технічний та обслуговуючий персонал в межах одного навчального закладу – це одна дружна, велика, об’єднана родина. Кожен член цієї родини, як гвинтик одного великого механізму, і коли він виходить з ладу, весь механізм порушує своє повноцінне функціонування. А коли, не дай Боже, хтось іде із життя, вся шкільна родина «сиротіє».
Нещодавно «осиротіла» і родина Петропавлівського НВК. Пішла із життя хороша людина, енергійний керівник, чудовий колега, компетентний учитель, надійний товариш, люблячий син, коханий чоловік, рідний брат, найкращий у світі тато – Бур'ян Олександр Васильович. Пішов несподівано для всіх та, напевне, і для самого себе, але залишив по собі вічну пам'ять у стінах НВК, у родинах своїх учнів, у серцях своїх рідних.
Усе його життя пройшло в рідній Петропавлівці. Тут він народився, отримав середню освіту, звідси пішов служити до армійських лав, сюди повертався на канікули під час навчання в Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі, тут почав свій трудовий шлях вчителя фізичного виховання та допризивної підготовки, звідси їздив здобувати вищу освіту до Черкаського педагогічного університету, закохався і одружився з дівчиною- односельчанкою, народився його син.
Життя ніби як у всих, але зі своїми радощами і смутком, перемогами і поразками.
Жив Олександр, віддаючи по частиночках своє серце всім, хто був поруч. Напевно, був дуже щедрим, бо не вистачило його надовго.
Смерть Олександра Васильовича – це несподіванка, потрясіння, біль, відчуття втрати для всіх жителів села, його колег по школі, директорів шкіл району, учителів фізичної культури, методистів, інспекторів, керівників районного сектору освіти.
З цією втратою не можна змиритися, у це не можна і не хочеться вірити.
Важко… Неймовірно важко… І тоді відкриваємо Біблію, у якій говориться, що життя – вічне. Напевно, воно продовжується до тих пір, поки на землі про нас пам'ятають. Хочеться вірити, що пам'ять про Олександра Бур'яна буде жити вічно в серцях кожного, хто вийшов і вийде зі стін Петропавлівського НВК, хто працював з ним пліч-о-пліч, хто просто був знайомий із цим вродливим, розумним, професійно підготовленим, енергійним, активним у всіх колективних справах «юморним» чоловіком.
Ще довго ми будемо ходити вулицями села, шкільними коридорами, відчуваючи його присутність у всьому, а в історії Петропавлівського НВК навічно буде викарбуване ім'я учня, учителя, директора Олександра Васильовича Бур'яна. І не зітре час пам'ять про нього.
